Цивільний кодекс України, зокрема стаття 149, надає право Кредитору здійснити звернення стягнення на частину майна Товариства з обмеженою відповідальністю, яка пропорційна частці Учасника - Боржника Товариства в статутному капіталі, за його особистими боргами, - в тому випадку, коли у нього недостатньо іншого майна для задоволення вимог Кредитора.
Положення цієї статті спочатку розділяють борги Учасника - Боржника Товариства і борги самого Товариства. При цьому, залишають можливість Кредитору задовольнити свої вимоги за рахунок майна Товариства в тому випадку, коли у Боржника (Учасника Товариства) відсутнє інше майно, на яке можливо звернути стягнення, в рахунок погашення боргів.
Судова практика однозначно говорить про те, що підтвердженням відсутності у боржника іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, є виключно дані виконавчого провадження, якими встановлено, що таке майно не виявлено, або що його вартість не погашає розміру всіх кредиторських вимог.
Згодом Кредитор отримує право на два способи задоволення своїх вимог:
1. Вимагати виплати вартості частини майна, що відповідає частці боржника - Учасника Товариства;
2. Вимагати виділення відповідної частини майна боржника - Учасника, для звернення на неї стягнення.
Щоб спочатку не породжувати ілюзій Кредитора, звертаю увагу на те, що ці два способи є вичерпними і не дають ні права, ні можливості Кредитору стати Учасником Товариства в розмірі частки Боржника.
Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять його вартість, буде встановлюватися відповідно до балансу, який складається на дату пред'явлення вимог Кредитора.
Це одна з основних проблем, з якою зіткнеться Кредитор, тому як саме визначення вартості частки Боржника - Учасника в майні Товариства є найбільш складною процедурою і залежить від багатьох факторів, майстерності адвокатів та оперативності превентивних дій для правильного збору доказової бази в майбутній судовий процес.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Постановою від 09.07.2014 року по справі № 6-55212св13) створив практику з цього приводу, встановивши, що вартість частки буде визначатися як пропорційна його частці у вартісному вираженні сума всіх активів Товариства, за мінусом його пасивів.
Слід також враховувати ризики, які пов'язані з можливим знеціненням корпоративних прав, а також на ризики відчуження частки до моменту звернення стягнення на неї.
Уникнути таких ризиків можна спробувати шляхом застосування забезпечувальних заходів (арешту, заборони на відчуження) щодо корпоративних прав, але гарантувати стовідсотковий успіх це не може, як і не може гарантувати порядність Боржника, який спробує або зробить ряд угод, з метою ускладнити звернення стягнення на корпоративні права.
Надалі, звичайно ж, можна оскаржувати дані угоди і реєстраційні дії, вчинені на їх підставі, озброївшись практикою ВССУ (Постановою від 21.12.2016 року по справі № 363/4091/14-ц), але це суттєво ускладнить процес задоволення вимог Кредитора.
Вирішення цієї проблеми під силу нашим законодавцям, які шляхом внесення змін до законодавства, могли б зобов'язати державних реєстраторів вносити і, в подальшому, перевіряти обтяження в Державному реєстрі обтяження рухомого майна.
На сьогоднішній день, на жаль, в законодавстві України не визначено механізм і порядок звернення стягнення на корпоративні права.
Сам же Закон України «Про виконавче провадження», в статті 10, тільки визначає звернення стягнення на корпоративні права як один із заходів примусового виконання рішення, однак, ні слова не говорить про механізм його виконання.
Тому, на практиці існують дві протилежні думки - хто саме може ініціювати звернення стягнення на корпоративні права - або виконавець, який здійснює примусове виконання рішення суду, або ж сам Кредитор.
На користь першого говорить ст. 379 ЦПК України, яка передбачає, що виділення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
На користь другого каже ст. 149 ГК України, яка передбачає, що право вимоги виділення частки для звернення стягнення належить тільки кредиторам, які мають майнові вимоги до боржника, а не виконавцю.
На даний час судова практика схиляється до другого думку, що відображено в Постанові Верховного суду України від 17 вересня 2014 по справі 6-31цс14.
Як адвокат, що практикує в сфері корпоративного права понад 15 років, я підтримую друга думка, виходячи з того, що звернення стягнення на майно Товариства має на увазі необхідність звернення до суду з окремим позовом.
Внаслідок цього, Кредитору необхідно буде пройти наступні етапи:
- Отримати необхідні документи виконавчого провадження, про відсутність майна на яке може бути звернено стягнення, крім корпоративних прав;
- Звернутися до суду, до подачі позову, із заявою про застосування забезпечувальних заходів шляхом арешту і заборони відчуження корпоративних прав, щоб зафіксувати переважне право задоволення своїх вимог за рахунок корпоративних прав перед іншими кредиторами.
- Подати позов до суду до Товариства про виділення частки Учасника - Боржника та отримання відповідного виконавчого документа.
При цьому, в обов'язковому порядку, необхідно в якості співвідповідача залучати безпосередньо Боржника, оскільки звернення стягнення на майно Товариства припинить або зменшить його права на частку в статутному фонді Товариства, а також в якості третіх осіб, без самостійних вимог, інших учасників Товариства - оскільки рішення суду також може вплинути на їх права і обов'язки.
Про це йдеться в Постанові ВССУ у справі № 6-40159св14, яким роз'яснено кількісний склад сторін у даній категорії судових розглядів.
Формуючи позовні вимоги Кредитор повинен чітко визначити спосіб стягнення:
- або стягнути кошти з Товариства в межах вартості частки Боржника;
- або звернути стягнення на майно Товариства, в межах вартості частки Боржника.
Звертаю Вашу увагу, що при визначенні вартості частки Боржника, Кредитору необхідно буде отримати доступ до документів Товариства.
Це, з метою забезпечення можливості витребування їх від Товариства в судовому порядку, тягне за собою необхідність довести суду, що Кредитор не може отримати ці документи самостійно.
У зв'язку з цим, ми практикуємо звернення до суду також з Клопотанням про витребування цих документів у Товариства на підставі Ухвали суду, що значно дисциплінує посадових осіб Товариства, внаслідок наявності кримінальної відповідальності за невиконання рішень суду.
Отримавши позитивне Рішення суду, Кредитору також належить пройти новий шлях п рінудітельного виконання рішення про звернення стягнення на майно або його вартість, яке буде виділено як частка Учасника - Боржника в статутному капіталі Товариства.
Резюмуючи вищевикладене, слід зазначити, що звернення стягнення на корпоративні права є досить клопіткою і дуже не швидкою процедурою.
Крім того, з огляду на той факт, що багато Боржники прикладають максимум зусиль спрямованих на знецінення корпоративних прав, досить часто така довга дорога в дюнах стає для Кредитора економічно невигідним.
Незважаючи на це, я рекомендую не скидати з рахунків цю можливість Кредитора погасити свої вимоги за рахунок майна Товариства, в якому є частка власності Боржника - Учасника.
Тим більше, що моніторинг Реєстру судових рішень підтверджує мої рекомендації, наявністю безлічі позитивних рішень винесених на користь саме Кредитора.
Автор : Олександр Нагорний