Виконання судових рішень, незважаючи на низку змін процедури та запровадження інституту приватних виконавців, усе ще залишається проблемним етапом судового провадження, вважають опитані агентством «Інтерфакс-Україна» юристи.
Керуючий партнер юридичної компанії «ДТП Експерт» Олександр Кеєр зазначає, що «виконання судових рішень на практиці — дуже складний, тривалий процес, із малоймовірним позитивним завершенням».
«В останній рік почали нібито «жорстко» контролювати бодай виконавче провадження зі стягнення аліментів, але навіть ця порівняно невелика й нескладна сфера страждає через брак часу, завантаженість держвиконавців», — сказав він.
За словами Кеєра, законодавство не передбачає граничних термінів виконавчого провадження. Тим часом встановлено терміни для конкретних дій виконавця: відкриття виконавчого провадження, накладення арешту тощо.
«На практиці найшвидше виконуються судові рішення зі стягнення грошових коштів із держпідприємств, на рахунках яких достатньо грошових коштів для задоволення вимог кредитора в повному обсязі, оскільки в цьому випадку відбувається напівавтоматичне списання коштів», — сказав він.
Водночас, на думку Кеєра, сьогодні серед проблем у судовому виконанні, зокрема, неякісні судові рішення і тривала їх підготовка, що призводить до неможливості їх виконати. «Наприклад, якщо боржник уже все майно продав, гроші переказав і сам утік», — зазначив юрист.
Окрім того, більшість державних виконавців надто завантажені, щоб кожне виконавче провадження відпрацьовувати якісно, або ж виконавці не мають належної мотивації. Водночас приватні виконавці «працюють швидко, але тільки для платоспроможних кредиторів», при цьому беззахисними залишається середній клас населення, який не має можливості оплатити послуги приватних виконавців.
«Кожен рух держвиконавця потрібно «випрошувати», тобто писати мільйон заяв і клопотань, скарг на невиконання або неякісне виконання тощо», — пояснив Кеєр.
Коментуючи ситуацію з реалізацією арештованого майна, юрист відзначив проблему заниженої оцінки, за якою відбувається реалізація арештованого майна.
«Не поодинокі випадки, коли після реалізації майна сума боргу зменшується незначно, боржник, як і раніше, має заборгованість, але вже позбувся власності. З іншого боку, після продажу арештованого майна виникають проблеми для нового власника: людей випиши, висели, посудися про виселення, посварися, пройди суди з оскарження торгів», — сказав він.
Зі свого боку юрист практики вирішення національних судових спорів юрфірми Integrites Антон Каганець зазначив, що «кожен другий виконавчий документ (судове рішення, інші документи) не виконується, а скільки судових рішень навіть не подали на примусове виконання — невідомо».
«Якість роботи приватних або державних виконавців (хоча до останніх багато запитань) — не головна проблема. Серед негативних факторів, що впливають на рівень виконання судових рішень, — оформлення майна на інших осіб, бездіяльність правоохоронних органів і відсутність формального майна, за рахунок якого можна стягнути борг. Та й відповідальність за невиконання судового рішення у нас застосовується рідко», — підкреслив він.
Водночас Каганець позитивно оцінює впровадження інституту приватних виконавців, навіть незважаючи на те, що причина вищих порівняно з державними виконавцями показників полягає в роботі з більш імовірними до стягнення боргами та меншою кількістю проваджень.
При цьому юрист наголосив, що в усій Україні нині працюють близько 150 приватних виконавців, більшість яких зосереджена в Києві, тому значно змінити ситуацію вони поки що не можуть.
«Для суттєвіших змін необхідний комплексний підхід, який передбачав би зміни в законодавстві, зменшення навантаження на виконавців, ефективну співпрацю з поліцією, привернення уваги громадян до купівлі майна на торгах і виведення доходів громадян із тіні», — вважає юрист.
У юридичній компанії «Правовий альянс» зазначають, що «жодна прозора, зрозуміла й доступна судова система не має жодної цінності та значення, якщо рішення суду неможливо виконати».
«Лише з початком діяльності приватних виконавців показник виконання судових рішень зріс утричі. Раніше виконувалося лише 5% судових рішень, сьогодні показник зріс до 18%. Ця динаміка досить позитивна, й навіть за наявної недосконалості немає бажання критикувати її. Сподіваємося, що ця динаміка зростатиме й надалі, але якщо замислитися, що виконується лише 18% рішень, то недивно, що громадяни та інвестори мають низький рівень довіри до судової системи», — наголосили в компанії.
При цьому експерти «Правового альянсу» зазначають, що практика виконань судових рішень досі не є системною і має суб’єктивний характер.
Як приклад юристи компанії наводять низку судових рішень, під час виконання яких державний виконавець стягнув частину коштів, але залишив їх на своїх рахунках.
«В одному з виконавчих проваджень кошти надійшли на рахунок виконавчої служби за конкретними призначеннями, але їх незаконно утримує держвиконавець. Це приклад окремої складної категорії виконавчих проваджень, коли держава (виконавча служба) має виконати рішення держави Україна (рішення суду) про заборгованість державного банку, але цього не робить», — зазначають у юркомпанії.
Зі свого боку юрист юридичної фірми «Астерс» Юрій Некляєв також зазначає, що за більше ніж три роки реформи системи виконавчого провадження були наявні не всі заявлені покращення.
«Закон «Про виконавче провадження» зобов’язує виконавців здійснювати виконавчі дії ефективно, своєчасно та в повному обсязі. Тобто будь-який стягувач, отримавши судове рішення на свою користь, розраховує на реальне його виконання. А на практиці такі очікування не виправдовуються — багато виконавчих проваджень можуть тривати роками. Іноді це пов’язано з об’єктивними причинами — відсутністю грошей/майна в боржника, в інших випадках це наслідок неефективної роботи державних виконавців, по-третє, на жаль, відвертий саботаж законних процедур із примусового виконання рішень з боку органів Державної виконавчої служби», — сказав юрист.
За його словами, яскравим прикладом третьої категорії випадків є виконавчі провадження проти держпідприємств.
Особливістю таких виконавчих проваджень є їх виконання в спеціальному порядку за рахунок коштів держбюджету. Такий порядок застосовується, якщо судове рішення не виконано через шість місяців після відкриття виконавчого провадження або якщо закон встановлює заборону на стягнення майна або грошових коштів боржника.
«Як свідчить практика, ймовірність примусового виконання рішення проти державного підприємства протягом шести місяців украй низька. Окрім того, з 2002 року в Україні діє Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» підприємств, у яких частка держави становить понад 25%. Це означає, що закон уже давно забороняє стягувати майно з держпідприємств у рамках виконавчих проваджень», — підкреслив юрист.
Водночас Некляєв вважає, що «є всі умови для виконання судового рішення за рахунок коштів держбюджету».
За його словами, для цього посадовці ДВС мають лише передати матеріали виконавчого провадження в Державну казначейську службу. Однак на практиці ДВС не робить цього не просто в рамках своїх посадових обов’язків, а й за результатом розгляду скарг стягувачів, навіть після того як Верховний Суд зобов’язує ДВС передати матеріали виконавчого провадження до казначейства, уточнив юрист.
«На мій погляд, єдиним важелем впливу на таку бездіяльність органів ДВС залишається звернення до правоохоронних органів для притягнення відповідальних осіб Державної виконавчої служби до персональної кримінальної відповідальності за невиконання судових рішень», — сказав він.
Некляєв наголосив, що «це приклад системної проблеми, яка, на жаль, дуже поширена, і в рамках реформування ДВС поки що не було знайдено ефективний спосіб її вирішення».
Источник: Интерфакс-Украина