Цивільно-правові спори за позовом фізичної особи до приватних/державних виконавців розглядаються за місцем проживання (перебування) цієї особи. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №757/53167/18-ц за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва про стягнення безпідставно набутих коштів.
Відкриваючи провадження у справі за позовом фізичної особи до приватного виконавця про стягнення безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції, із висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що «справа підсудна цьому районному суду, оскільки позов пред’явлено до відповідача як до приватного виконавця, а не як до фізичної особи, а тому справа повинна розглядатися за місцем здійснення ним професійної діяльності приватного виконавця, а не за місцем його реєстрації як фізичної особи».
КЦС ВС скасував судові рішення й передав справу для розгляду до іншого районного суду за встановленою підсудністю, роз’яснивши норми ЦПК України щодо територіальної підсудності. Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача визначена у статті 27 ЦПК України.
Частиною шостою статті 187 цього Кодексу передбачено, що у разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів із дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Положеннями частини дев’ятої цієї статті визначено, що, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідач у справі, яка переглядається, не є суб’єктом підприємницької діяльності, а є приватним виконавцем, який здійснює незалежну професійну діяльність. Висновок судів про те, що приватний виконавець здійснює професійну діяльність, а тому позов має бути пред’явлений за місцем здійснення цієї діяльності, неправильний, а застосування апеляційним судом аналогії норм процесуального права є безпідставним.
Процесуальна помилка судів полягає у тому, що вони не розрізнили підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного чи приватного виконавця, які подаються згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, від справи, пов’язаної з цивільно-правовим спором, а саме про відшкодування сум за нормами ЦК України.
Законом не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців, арбітражних керуючих, чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Раніше КЦС ВС роз’яснив підстави та умови укладення й затвердження мирової угоди.
Джерело:www.sud.ua