Особа звернулася до суду з позовом до приватного виконавця, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю, про стягнення безпідставно набутих коштів.
Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що справа підсудна цьому районному суду, оскільки позов пред’явлено до відповідача як до приватного виконавця, а не як до фізичної особи, а тому справа має розглядатися за місцем здійснення професійної діяльності приватного виконавця, а не за місцем його реєстрації як фізичної особи.
У касаційній скарзі приватний виконавець зазначав, що судом було відкрито провадження у справі з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки він є фізичною особою, приватним виконавцем, який не здійснює підприємницьку діяльність, а тому в силу положень ст. 27 ЦПК України позов слід було пред`являти за його зареєстрованим місцем проживання, а не за місцем здійснення ним професійної діяльності.
Верховний Суд вказав, що частиною 6 ст. 187 ЦПК України передбачено, що в разі, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Положеннями ч. 9 цієї статті визначено, що, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідач у справі, яка переглядається, не є суб’єктом підприємницької діяльності, а є приватним виконавцем, який здійснює незалежну професійну діяльність.
Висновок судів про те, що приватний виконавець здійснює професійну діяльність, а тому позов має бути пред’явлений за місцем здійснення цієї діяльності, неправильний, а застосування апеляційним судом аналогії норм процесуального права – безпідставні.
Процесуальна помилка судів полягає у тому, що вони не розрізнили підсудність справи за скаргою на дії/рішення державного/приватного виконавця, які подаються згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК України до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, від справи, пов’язаної з цивільно-правовим спором, а саме – про відшкодування сум за нормами ЦК України.
Законом не передбачено іншого порядку подання позовів, як і не встановлено особливостей подання позовів до приватних виконавців, арбітражних керуючих, чи інших осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Отже, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справу передав для розгляду до іншого районного суду за встановленою підсудністю.
Джерело:www.lexinform.com.ua