Реформа в сфері виконавчих рішень викликає багато суперечок і міфів, незважаючи на вдалий і ефективний досвід майже всього світу. Поява приватних виконавців породила чимало побоювань і історій про фантастичні доходи представників нової професії. Що відбувається насправді, до чого має призвести реформа і чому поки що замало осіб бажають стати приватними виконавцями, ми розпитали Руслана Сидоровича, народного депутата України VIII скликання, співавтора законів № 1404-VIII и 1403-19.
Далее — прямая речь.
В Європі залишилось лише п’ять країн, в яких працює виключно державна виконавча служба. В більшості з них функціонує змішана або приватна форма виконання судових рішень. Запровадження “квазі-аутсорсингу” в цій сфері надає купу бонусів і переваг. По-перше, з’являються дійсно зацікавлені у виконанні рішень особи. Адже державних виконавців це зовсім не цікавить. Їхня робота скоріше виглядала як ілюстрація фрази “солдат спит, служба идет”. По-друге, значно знижується корупціоногенність професії. Не всі державні виконавці отримують свої місця чесно і виключно за свої персональні здібності — ця проблема існуєне не лише в органах ДВС, а й в інших державних органах.
Критики реформи закидали, що треба просто набрати більше держаних виконавців, якщо існуючі не справляються, підняти їм зарплату. А не вводити інститут приватних виконавців. Але в такому разі оплачувати їх роботу довелося би громадянам. Немає поняття державних коштів, є кошти платників податків. Йшлося б про мільйярди гривень, які сплачували б не учасники проваджень, а люди, що не мають до цих процесів жодного стосунку. Третій плюс в тому, що вводячи інститут приватних виконавців, ми розвантажуємо бюджет і даємо можливість направляти вивільнені кошти в галузі, що більше цього потребують – освіта, медицина, культура тощо.
Безумовно, питання контролю тут дуже важливе: держава повинна забезпечити гарантію незловживань і відповідних покарань. Ми в законі передбачили зажорсткі методи контролю, але можу сказати, що на стараті запуску інституту приватних виконавців це потрібні заходи. Жорсткий контроль і опіка в такому випадку виправдані. Представники приватних виконавців згодом самі будуть турбуватись про ”чистоту професії”. Це відбувається і в інших країнах постсоціалістичного табору, де такі реформи провели вже багато років тому.
Ми передбачили також серйозне страхове покриття для приватних виконавців. До кінця 2017 року приватні виконавці не зможуть займатися виконавчими провадженнями на суму більше шести мільйонів гривень. Протягом першого року своєї діяльності, незалежно від року початку – на суму більше двадцяти мільйонів за умови повного страхового покриття суми. На другому та третьому році – будь-яка сума також за умови повного страхового покриття. Тільки з четвертого року сума проваджень не обмежується і має покриватися страховкою лише на 10%. Українська реформа виконавчого провадження є найконсервативнішою і найобережнішою на всьому європейському континенті.
Аргумент у супротивників реформи один: суддівська влада не реформована і судді можуть виносити необ’єктивні рішення. Але це питання вже до судів, а не до виконавчої служби. Тим паче саме до державних виконавців існує купа питань. І ми нерідко бачимо у ЗМІ, як попадаються працівники державної виконавчої служби на хабарях, як стають учасниками рейдерських схем. Зрештою, саме Міністерство юстиції не заперечувало подібних проблем та виступало прихильником реформи.
Законом обмежені виконавчі впровадження, які можуть “обслуговувати” приватні виконавці. Одна з таких категорій – державні підприємства. Цікаво, що деякі з таких підприємств “образилися” на нас через неможливість роботи з приватними виконавцями. Вони теж бажали користуватися послугами мотивованих приватних виконавців. Цей факт говорить сам за себе.
У мене є питання до того, як оцінюється робота приватних і державних виконавців. Оплата послуги має прив’язуватися до двох речей. По-перше, до суми, що стягується. Чим менша сума, тим відсоток має бути більшим, чим більша сума, тим відсоток має бути меншим. Другий не менш важливий момент полягає в тому, що розмір оплати виконацю має прив’язуватися до обсягу роботи, який він виконав. У Франції виконавці мають великий талмуд — там враховані всі опції виконавців і таким чином формується сума винагороди. Отже, ми можемо говорити про те, що система оплати державних і приватних виконавців потребує коригування. Для стягувача та боржника не повинно бути жодної різниці між державними та приватними виконавцями, коли йдеться про витрати.
Ми замислювали реформу так, щоб відповідно до збільшення кількості приватних виконавців зменшувалась численність державних. В решті-решт вони і зовсім мають зникнути. Або, можливо, вони будуть працювати лише в тих сферах, які стосується державної безпеки та об’єктів критичноїної інфраструктури.
Зараз не можна говорити, що реформа в сфері виконавчого провадження відбулася. Для цього необхідно, щоб з’явилася достатня кількість приватних виконавців. Зараз їх недостатньо — лише шістдесят. Якщо кількість буде збільшуватися такими повільними темпами, ми не побачимо змін. І це камінь в город Міністерства юстиції. Вони зробили штучний фільтр – тільки один ВНЗ може готувати спеціалістів. Це неправильно. Ми маємо відкривати шлюз. На вході мають стояти елементарні критерії – освіта, професійність. Не треба шукати додаткові питання і ускладнювати процес. Знаю, що у Мінюсті є люди, які розуміють необхідність прибрати такий фільтр, і вірю, що незабаром ми його приберемо.
Для реалізації реформи в країні має працювати близько чотирьох тисяч приватних виконавців. А вважати, що реформа відбулася можна буде лише за умови виконання судових рішень. Зараз цей показник коливається в межах статистичної похибки — лише 2-4% рішень. Навіть якщо він зросте до 10-15%, ситуація вже значно зміниться. В Європі приблизно половина рішень виконується.
Зараз головне – змінити ставлення українців. Зробити так, щоб вони розуміли: авжеж, cудове рішення буде виконане! Гарантія виконання судового рішення – це гарантія доступу до правосуддя.
РУСЛАН СИДОРОВИЧ
Народний депутат VIII скликання, співавтор законів № 1404-VIII і 1403-19