Для нашої країни, мабуть, виглядає дивним, якщо реформа є успішною та якийсь напрям виправдовує суспільні очікування. До таких поодиноких випадків можна віднести появу торік приватних виконавців. Та раптом у справу вирішили оперативно «втрутитися» податківці...
Уже більше ніж півроку в Україні функціонує новий механізм виконання рішень судів через приватних виконавців. Причому, як відзначають експерти та самі стягувачі, функціонує достатньо успішно. На противагу державним, приватні виконавці не обтяжені жодними бюрократичними процедурами. А звідси оперативність і мобільність у прийнятті рішень — основна складова успішності в роботі. Крім того, приватний виконавець мотивований виключно на успішне стягнення, адже від цього безпосередньо залежить його дохід.
І хоча лави приватних виконавців поповнюються не так швидко (нині на всю Україну нараховується трохи більше ніж 100 осіб), успішність цього інституту визнає навіть їх основний конкурент — Мін’юст. У відомстві вже почалися розмови про можливість скорочення штату державних виконавців.
У зв’язку з підготовкою звіту про суми доходів приватних виконавців та утриманих податків за 2017 рік до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків приватні виконавці направляють запити про надання відповідної інформації. Однак із відповідей з’ясовується, що до сум доходів приватних виконавців зараховуються авансові внески стягувачів та стягнуті на їх користь кошти.
Згідно із законодавством авансові внески — це гроші, що сплачуються стягувачем перед початком примусового виконання рішення та спрямовуються виключно на фінансування витрат виконавчого провадження. У подальшому понесені витрати стягуються з боржника та в повному обсязі повертаються стягувачеві.
Відповідно до ст.44 закону «Про виконавче провадження» приватний виконавець для здійснення примусового виконання рішень відкриває в банках рахунки для:
• обліку депозитних сум і зарахування стягнутих із боржників коштів та їх виплати стягувачам;
• зарахування коштів виконавчого провадження (куди входять авансовий внесок стягувача та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження);
• зарахування винагороди.
При цьому вказана стаття прямо встановює, що кошти, зазначені в пп.1 і 2, не є доходом приватного виконавця. Норма закону є логічно зумовленою, оскільки ці гроші належать стягувачеві.
Аналогічним чином перераховуються кошти й державними виконавцями. Проте при цьому жодних непорозумінь щодо можливості віднесення стягнутих із боржника коштів до складу доходів органів державної виконавчої служби не виникає.
Наразі відповідно до закону приватний виконавець може отримувати основну винагороду в розмірі 10% від стягнутої суми. З неї він сплачує належні податки та збори, сукупний розмір яких, до речі, становить понад 41,5%.
Одначе сформовані дані держреєстру свідчать про отримання приватними виконавцями доходу в сумі, що перевищує фактичний на 900%!
Цілком очевидно, що ця проблема має суто технічний характер. Утім, чи захоче Державна фіскальна служба її вирішувати — питання риторичне. Адже один раз нараховані податки будуть включені до планів бюджетних надходжень. Крім того, повністю обходить зазначені питання Податковий кодекс, норми якого матимуть пріоритет у разі розгляду судом такого спору.
Про свою позицію з даного питання заявила лише Асоціація приватних виконавців України. Проте Мін’юст, який є відповідальним за формування та реалізацію політики у сфері примусового виконання рішень, свого погляду на це питання ще не викладав.
А поки що приватні виконавці, отримуючи повідомлення про «надприбутки» від своєї діяльності, поступово перетворюються із суб’єктів, які стягують, на суб’єктів, з яких стягують кошти. А далі — тільки припинення діяльності та ліквідація професії.
Автор: Олексій СОЛОМКО
Джерело: zib.com.ua