Слухачі LHS проаналізували роботу з державними та приватними виконавцями крізь призму судової практики
Про нюанси роботи з державною виконавчою службою та приватними виконавцями слухачам Legal High School розповів керівник групи претензійно-позовної роботи ПАТ «Рітейл Груп», адвокат Андрій Чехонадський.
Лектор презентував добірку цікавих судових рішень, прийнятих у світлі дії нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка набула чинності на початку жовтня 2016 року. Українські суди, зокрема Верховний Суд (ВС), іноді генерують такі правові позиції, які, м’яко кажучи, викликають подив, зізнається пан Чехонадський. Як один із прикладів він наводить «свіжу» постанову ВС, прийняту 7 травня ц.р., в якій найвищий суд у системі судоустрою України висловив думку щодо того, які правові наслідки настають для виконавця у разі, якщо не вручено копію постанови про відкриття виконавчого провадження. «У разі неотримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не має права вчиняти виконавчі дії», — озвучив правову позицію, висловлену ВС, лектор. З урахуванням того, що поняття «виконавчі дії» може тлумачитися дуже широко (практично всі дії, які робить виконавець у рамках конкретного провадження), і у разі, якщо зазначена правова позиція ВС не буде уточнена, боржники масово оскаржуватимуть рішення про арешт майна, мотивуючи це тим, що вони не отримали копію постанови про відкриття виконавчого провадження, прогнозує Андрій Чехонадський. І такі справи суди вже почали розглядати.
Проблемним питанням (особливо для судів першої інстанції!), на переконання спікера, досі залишається оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору і витрат на виконавчі дії. Незважаючи на те, що такі рішення, згідно з частиною 2 статті 74 нової редакції Закону України «Про виконавче провадження», можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами у відповідному адміністративному суді, в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, а також на те, що з цього питання юрисдикційної підсудності вже висловила свою позицію Велика Палата ВС, під час розгляду такої категорії справ усе одно допускаються помилки.
Проблемні питання зведеного виконавчого провадження — у фокусі уваги слухачів LHS
Проблемні питання зведеного виконавчого провадження в умовах функціонування змішаної системи виконання судових рішень крізь призму судової практики проаналізував лектор Legal High School — голова правління ГО «Бюро приватних виконавців «АЛЬТЕРНАТИВА» Максим Селезньов. Така тема лекції, за визнанням спікера, була вибрана невипадково, адже, як відомо, вже у серпні ц.р. виповниться рівно рік з моменту початку роботи в нашій країні перших приватних виконавців. За його даними, на сьогодні в Україні діє 125 офісів приватних виконавців: наприклад, тільки в Києві таких 45.
Пан Селезньов акцентував увагу слухачів LHS на перевагах інституту приватного виконання рішень та окреслив коло проблемних питань, пов’язаних із діяльністю нових суб’єктів правовідносин. Серед них лектор виокремив проблематику зведеного виконавчого провадження. Він зазначив, що на практиці нерідко виникають ситуації, коли відкривається кілька виконавчих проваджень (в органах ДВС та у приватного виконавця) щодо одного і того ж боржника. При цьому спікер підкреслив: ніякого імперативного припису щодо необхідності об’єднання виконавчих проваджень, які перебувають в органах ДВС та у приватних виконавців, положення статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» не містять. «Неоднозначне тлумачення приписів статей 5, 25, 30 Закону України «Про виконавче провадження», положень пунктів 7, 14, 15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, а також пункту 1 розділу 4, пунктів 3—6 розділу 5 зазначеної Інструкції призвело до появи суперечливої судової практики. Вона виникла за результатами розгляду скарг боржників щодо непередачі приватними виконавцями матеріалів до органів ДВС, де на виконанні вже перебувають відповідні виконавчі документи», — констатував спікер, наводячи приклади конкретних судових рішень, які свідчать про наявність плюралізму думок серед суддівського корпусу щодо зазначених питань.
Вирішити проблемні питання зведеного виконавчого провадження, на переконання Максима Селезньова, можна двома шляхами. Перший залежить від законодавців, які повинні своєчасно впроваджувати комплексні конструктивні зміни, консолідувати нормативно-правові акти та усувати правові колізії. Другий — від Верховного Суду, ключовою функцією якого є забезпечення єдності судової практики.
Слухачі LHS ознайомилися з практичними аспектами накладення арешту на майно боржника
Другий день блоку «Як довести судове рішення до виконання» присвячений нюансам окремих видів стягнень і судового контролю. Олександр Кузь, завідувач навчально-методичного кабінету підвищення кваліфікації Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, екс-директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, розповів про особливості звернення стягнення на майно боржника, в тому числі його арешту.
Лектор нагадав, що Цивільний кодекс України під майном боржника має на увазі майно, яке належить боржнику на основі права власності. Статтею 48 профільного закону чітко встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в арешті, вилученні (списанні грошових коштів) та реалізації. «Упевнений, що ще одним обов’язковим елементом звернення стягнення, якого немає в Законі України «Про виконавче провадження», є оцінка і визначення вартості арештованого майна», — відзначив пан Кузь.
Розповідаючи безпосередньо про практичні аспекти накладення арешту на грошові кошти та майно боржника, лектор нагадав, що закон встановлює чіткі строки, впродовж яких виконавець зобов’язаний накласти арешт на майно боржника.
Також Олександр Кузь зазначив, що профільний закон сьогодні має ряд недосконалостей. Наприклад, положення про порядок накладення арешту містяться в декількох нормах, в яких є посилання з однієї на іншу. «На мою думку, необхідно було б усі ці положення викласти в єдиній нормі, що регулює такий порядок», — прокоментував лектор.
Детальніше він зупинився на практичних аскетах відкриття виконавчого провадження в контексті накладення арешту. Так, нормами закону передбачено, що на стадії виконавчого провадження виконавець уже має застосовувати заходи щодо звернення стягнення на майно боржника і накладення арешту.
Лектор також звернув увагу на те, що закон передбачає два види постанов, якими накладається арешт: постанову про арешт майна (грошових коштів) і постанову про опис та арешт майна.
Крім того, виконавець також відповідно до закону зобов’язаний виносити постанови про накладення арешту на майно (гроші) боржника при відкритті виконавчого провадження, а також має право одразу після відкриття провадження виявляти конкретне майно боржника і накладати на нього арешт.
У той же час лектор наголосив на тому, що є судова практика, коли суди скасовують постанови про арешт, винесені у порядку статті 56 закону, мотивуючи тим, що цією постановою арешт накладається на все майно, в тому числі й на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації. Олександр Кузь порекомендував у резолютивній частині такої постанови зазначати, що цей арешт не застосовується до рухомого майна боржника, яке не підлягає державній реєстрації.
Після того як виконавець наклав арешт, шляхом винесення двох постанов він зобов’язаний вчинити дії щодо виявлення майна у боржника в реальності і винести постанову про опис та арешт майна. «Таким чином, законодавець на виконавця покладає обов’язок на одне і те ж майно виносити три постанови про арешт», — відзначив лектор. На його думку, це недоцільно, оскільки призводить до затягування процесу.
Так, як приклад він навів Литву, де виноситься одна постанова про арешт. Додаткові документи не потрібні у зв’язку з тим, що там діє єдиний реєстр про рухоме і нерухоме майно, в якому міститься вся інформація. До такого реєстру мають доступ усі банківські установи, правоохоронні та податкові органи, приватні виконавці. Лектор висловив сподівання, що Україна все ж таки прийде до такого механізму.
Олександр Кузь також звернув увагу слухачів на те, що постанова про арешт і постанова про звернення стягнення, що виноситься відповідно до частини 1 статті 48 закону, — це два абсолютно різних процесуальних документи, які не треба плутати. Постанову про звернення стягнення на майно боржника необхідно виносити також після відкриття виконавчого провадження.
Лектор LHS Олексій Соломко: «Поняття судового контролю має бути розширене в законодавстві»
Наступну лекцію модуля «Виконавче провадження. Окремі види стягнень і судовий контроль» у рамках LHS було присвячено судовому контролю за діяльністю виконавців. Цю тему слухачам розкрив Олексій Соломко, радник, керівник практики виконавчого провадження ADER HABER.
Лектор зазначив, що в Україні є проблема контролю за виконанням судових рішень, яка з кожним роком стає дедалі масштабнішою. Сьогодні правнича спільнота дотримується єдиної позиції, що поняття судового контролю має бути розширене в законодавстві.
Поняття судового контролю як таке міститься лише в статті 129-1 Конституції України, яка передбачає, що контроль за виконанням рішень суду здійснюється судом. «Організаційно-правова форма реалізації судової влади, яка здійснюється судовими органами відповідно до їх компетенції, з дотриманням вимог підвідомчості справ, у закріпленій законодавством формі», — дав теоретичне визначення судового контролю спікер.
Пан Соломко нагадав, що адміністративний порядок контролю передбачає контроль Міністерства юстиції України за державними виконавцями та контроль Ради приватних виконавців України. Такий контроль передбачений профільним законодавством.
Переходячи безпосередньо до меж судового контролю за виконанням судових рішень, Олексій Соломко відзначив, що законодавство не містить визначення контролю за примусовим виконанням рішень. «Межі судового контролю дуже обмежені», — прокоментував ситуацію лектор.
Обмеження стосуються як суб’єктного складу, так і часових строків. Зокрема, щодо першого, то подати скаргу вправі тільки сторони виконавчого провадження. Тобто з усього суб’єктного складу осіб, які мають відношення, в тому числі й інтерес, до виконання рішення, право оскарження надається лише стягувачу та боржнику.
Щодо обмеженості строків, то Цивільний та Господарський процесуальні кодекси України передбачають два види: в десять і три дні. У першому випадку скарга може бути подана тільки в десятиденний строк з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Як правило, такі скарги стосуються дій або бездіяльності виконавця. Другий строк — три дні — стосується можливості оскарження постанови про відкладення виконавчих дій. Але таке право сторони сьогодні не використовують.
Наступний аспект, на який пан Соломко звернув увагу, — судовий контроль, передбачений Кодексом про адміністративне судочинство України. Відповідно до КАС України, суду надані повноваження контролювати прийняті ним рішення. «Суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення», — відзначив спікер. За його словами, наступним важливим положенням КАС України є можливість накладення штрафних санкцій на конкретного керівника. З урахуванням того, що сума штрафу суттєва, реакція, як правило, з’являється моментально.
На думку лектора, єдиним негативом є необов’язковість норми, і практика показує, що адміністративні суди неохоче використовують передбачену законодавством можливість.
Також Олексій Соломко розповів про процесуальний нагляд за виконанням рішення.
Лектор LHS Володимир Боєру: «Який насправді відсоток виконання судових рішень в Україні — не знає ніхто»
Як довести судове рішення до виконання? Відповідь на це питання слухачі Legal High School будуть шукати в рамках окремого, спеціального блоку, що стартував сьогодні. Під час першої лекції голова ГО «Агентство з питань виконання рішень» Володимир Боєру розповів про реформу виконавчого провадження, проаналізувавши ключові законодавчі новації у цій сфері.
До введення в Україні змішаної системи виконання судових рішень, концепція якої, як відомо, втілилася в прийнятті парламентом 2 червня 2016 року двох ключових законів — «Про виконавче провадження» та «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», за словами лектора, кількість державних виконавців у нашій державі (за станом на 2016 рік) становила 5826 осіб, середньомісячне навантаження на кожного — близько 82 виконавчих проваджень. Який насправді відсоток виконання судових рішень в Україні — не знає ніхто. «Подібна статистика в нашій державі взагалі ніколи не велася», — підкреслив пан Боєру, додаючи, що відповідний облік ведеться тільки щодо виконавчих проваджень. Останніх у рамках виконання одного судового рішення може бути відкрито одразу кілька.
Спікер детально проаналізував ключові новації реформи виконавчого провадження, розповівши про головні очікування від створення змішаної системи виконання рішень приватними і державними виконавцями. По-перше, це забезпечення реального виконання рішень у розумні строки. По-друге, запровадження ефективного механізму фінансування діяльності виконавчої служби і приватного виконавця, а також підвищення мотивації виконавця. По-третє, це зменшення витрат держбюджету на утримання органів ДВС і при цьому збільшення надходжень до бюджету за рахунок податків приватних виконавців, виконавчого збору, реалізації майна.
Володимир Боєру акцентував увагу і на функціонуванні автоматизованої системи виконавчого провадження, Єдиного реєстру боржників, а також на особливостях діяльності приватних виконавців. Визначення граничного розміру винагороди; обов’язкове страхування відповідальності; обов’язковість членства в Асоціації приватних виконавців України; обмеження за категоріями виконавчих проваджень; вимоги до офісу, зберігання документів виконавчого провадження; рахунки в державних банках нового суб’єкта правовідносин — на цих нюансах роботи нового суб’єкта правовідносин сфокусувався лектор.
Звернення стягнення на активи, що знаходяться у третіх осіб, — у фокусі уваги слухачів LHS
«Звернення стягнення на активи, що знаходяться у третіх осіб» — тема наступної лекції модуля «Виконавче провадження. Окремі види стягнень і судовий контроль». З нюансами цього питання слухачів ознайомила Олена Перцова, радник ЮФ AEQUO.
За її словами, таке питання стало актуальним після набуття чинності новим Господарським процесуальним кодексом України. Вона також відзначила, що до цього моменту стягнення залежало тільки від виконавця. Таку норму було закріплено в 2016 році у Законі України «Про виконавче провадження».
Зокрема, виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та гроші, що належать боржникові від інших осіб.
Спікер звернула увагу на те, що якщо кошти, які підлягають передачі боржникові іншими особами, знаходяться на рахунку в банках/фінансових установах, виконавець звертає на них стягнення на підставі ухвали суду. «Переконати виконавця піти до суду раніше було практично нереально», — повідомила лектор.
Також Олена Перцова повідомила, що з 15 грудня 2017 року вже і виконавець, і безпосередньо стягувач можуть звертатися до суду із заявою про стягнення грошових коштів, що підлягають виплаті боржникові третьою особою. І стягувач, і боржник, і третя особа викликаються до суду для вирішення цього питання.
Раніше виконавець збирав інформацію про майно боржника, у тому числі в третіх осіб, надсилав вимоги про надання інформації. Також він повинен був при необхідності здійснювати дії щодо притягнення до відповідальності за неподання інформації та звертатися до суду з клопотанням про стягнення грошових коштів.
З 15 грудня 2017 року процес значно змінився. ГПК України сьогодні передбачає, що суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного/приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником. При цьому заява задовольняється, якщо заборгованість не оспорюється або підтверджена судовим рішенням, що набуло законної сили.
«Як на мене, неоспарювання третьою особою заборгованості — міфічний випадок. Тому реальніше стягнути заборгованість, коли між боржником і третьою особою є судове рішення», — відзначила лектор.
Також Олена Перцова звернула увагу слухачів на частину 2 статті 336 ГПК України. Норма передбачає, що суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо її подано після закінчення строку позовної давності для відповідної вимоги боржника до такої особи або строку на пред’явлення до виконання виконавчого документа про стягнення грошових коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, яке набуло законної сили.
Пілотним рішенням Верховного Суду відмовлено в задоволенні заяви виконавця. «Виконавець до звернення до суду не надіслав третій особі вимогу про надання інформації. Але ж метою вимоги є встановлення фактів безспірності заборгованості та збору доказів для її підтвердження», — назвала лектор один із аргументів для відмови в задоволенні заяви.
«Норма не надто працює, і є дуже багато способів, аби в заяві виконавця або стягувача було відмовлено», — підбила підсумки судової практики у цій категорії спорів пані Перцова.
Наступний аспект, на який вона звернула увагу, — питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника. Лектор повідомила, що в цьому контексті право власності на майно, не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом за поданням державного/приватного виконавця.
Ще одна норма, яка поки що не працює, передбачає, що суд за заявою стягувача може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках або на зберіганні в банках і належать особі, котра має заборгованість перед боржником.
Також Олена Перцова розповіла про перспективи оскарження відповідних ухвал судів першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку.
Про компетенцію приватних виконавців розповів лектор LHS Володимир Боєру
Завершила модуль «Виконавче провадження. Окремі види стягнень та судовий контроль» лекція Володимира Боєру, голови ГО «Агентство з питань виконання рішень», про компетенцію приватних виконавців.
Перш ніж перейти до теми лекції, пан Боєру ознайомив слухачів зі «свіжою» статистикою щодо виконання судових рішень. Зокрема, він навів інформацію, розміщену на офіційному сайті Міністерства юстиції України, відповідно до якої за останні півроку приватним виконавцям передано лише близько 10 тисяч документів. До державної виконавчої служби ж пред’явлено понад 1 млн. Проте така статистика свідчить про поступове підвищення довіри до інституту приватних виконавців.
Позитивна динаміка також спостерігається і в частині фактичного виконання судових рішень з усіх завершених виконавчих проваджень.
Переходячи безпосередньо до теми лекції, Володимир Боєру звернув увагу на те, що повноваження у приватних і державних виконавців абсолютно однакові. Принципова відмінність полягає в критерії визначення територіальності. Тобто компетенція державного виконавця поширюється винятково на територію компетенції територіального відділення служби, в якій він працює. У приватного ж виконавця таких обмежень немає. Наприклад, якщо приватний виконавець виявив майно на території іншого району або навіть області, на відміну від державного виконавця, він не завершуватиме виконавче провадження і не передаватиме його за територіальною ознакою. Власне, профільне законодавство передбачає, що виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Крім того, для проведення перевірки інформації про наявність боржника або його майна в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право здійснювати такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про повноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Детально лектор розповів про процедуру встановлення матеріального становища боржника в контексті переваг та ефективності роботи приватного виконавця. Наприкінці лекції спікер перерахував повноваження приватних виконавців. Зокрема, це: обмеження у праві виїзду за кордон, залучення до відповідальності (адміністративна та кримінальна), розшук майна, арешт майна, у тому числі цінних паперів та корпоративних прав, а також примусове входження до приміщень.
Рішення про стягнення коштів становлять 99% усіх рішень виконавчого провадження — спікер LHS Олексій Соломко
Про теорію і практику заходів впливу на боржника та покрокову стратегію виконання рішення суду слухачам Школи судової практики Legal High School розповів Олексій Соломко, радник, керівник практики виконавчого провадження ADER HABER.
За словами лектора, є дві процедури стягнення — судова і позасудова. Головний недолік першої — тривалий строк проведення, оскільки боржник може оскаржити рішення суду, що затягне час. Однак тут є багато переваг. Так, після набуття рішенням законної сили не можна оскаржити заборгованість як таку — сума завжди фіксована. Крім того, при поданні позовної заяви можна збільшити суму стягнення, що є додатковим заходом впливу на боржника. Також рішення суду дозволяє оформити розстрочку чи відстрочку виконання саме зі сторони стягувача. А ще виконання такого рішення досить складно зупинити.
Альтернативою судовій процедурі є позасудова — виконавчий напис нотаріуса, єдиною перевагою якого є швидкість його отримання. Однак можливість отримання такого напису технічно обмежена, бо не кожна заборгованість може бути одразу визнана безспірною. Проблемним є те, що боржник може оскаржити як власне виконавчий напис, так і суму заборгованості. Багато хто звертає увагу на те, що сума судового збору значно вища, ніж сума державного мита за вчинення виконавчого напису.
Після вибору процедури стягувач повинен вибрати суб’єкт стягнення. Можна вибрати приватного чи державного виконавця, для чого необхідно враховувати правила місця виконання рішення. Олексій Соломко наголосив: власне організація системи роботи державного виконавця програє тій, за якою працює приватний виконавець, бо стягувачу доведеться самому проводити багато дій, і вкладення в їх проведення не будуть відшкодовані. Та приватні виконавці обмежені підвідомчістю виконання рішень. До прикладу, вони не можуть виконувати рішення, де боржником є держава, державний орган, комунальні і державні підприємства тощо. Лектор вказав на підвідомчість органів державної виконавчої служби та пояснив, що Міністерство юстиції України не є органом ДВС, тож, відповідно, воно не може оскаржувати рішення.
Олексій Соломко стверджує, що хоча підготовку та подачу документів контролює суд, стягувач також повинен звертати увагу на правильність їх оформлення. Особливу увагу необхідно приділити інформації про набуття рішенням законної сили та інформації про строк пред’явлення виконавчих документів до виконання, адже суди інколи можуть просто упустити ці важливі дані.
Розповідаючи про те, як визначити, оцінити й арештувати майно, лектор відзначив, що є проблема в тому, що відповідно до законодавства стягнення може бути звернене на майно та кошти боржника. А вже ЦК України розшифровує поняття власне майна разом із поняттям майнових прав. Важливим фактом є можливість виконавця звертати стягнення і на об’єкти нематеріального світу. Олексій Соломко запевнив: процедура накладення арешту на майно переважно закінчується тим, що виноситься постанова про арешт, проте закон не деталізує можливості його накладення й ігнорує поняття обтяження майна.
Джерело: LHS